«Благодійність має бути чітко адресованою і структурованою»

Як і кому правильно допомагати, розказує Марина Криса, президент благодійного фонду «Приятелі дітей»

Опишіть, будь ласка, образ українського благодійника? Хто він?

– Український благодійник – це настільки різноманітне явище, що навряд чи можна запропоновувати узагальнене визначення. Як показали останні події, навіть бабуся, яка живе на одну пенсію, може бути благодійником, коли віддає свої останні копійки чи пів-банки меду. З іншого боку, майже кожна велика компанія в Україні має благодійні проекти, а великі бізнесмени – фонди. Українцям взагалі притаманна благодійність, ми завжди вміли гуртуватися біля гарних справ чи у часи біди.

У конкурсі «Благодійна Україна», який нещодавно проводили у Києві, було непросто визначити переможців через дуже різні заявки. Подавалися як  величезні фінансові проекти, так і зовсім скромні, але такі, що вплинули на долі людей. От якими  категоріями, мірками можна виміряти те, що робить маленька регіональна організація і, наприклад, ваша компанія, як організатор «Коронації слова»? Або цей літературний конкурс і купівлю обладнання в лікарню, де лежать онкохворі діти. Я була колись членом журі цього конкурсу, і знаю, як це важливо для духовного життя народу. Але коли йдеться про порятунок дітей… Точно можна лише стверджувати, що всі, хто подав заявки, вже є тими достойними особами, яких відмітило суспільство.

Які тенденції спостерігаються зараз у сфері благодійності?

– Нас стає більше, благодійність розвивається. І у нас з’являється все більше можливостей для прояву доброти. От, наприклад, Оля Кудіненко, яка організувала фонд «Таблеточки». Вона зробила це зі свого робочого місця, в коротких паузах між роботою. Оля розповідала в соцмережах своїм друзям про хвору дитину, що їй треба купити ліки на кілька тисяч гривень і за якусь годину на карточці накопичувалась необхідна сума. Зараз можливостей для такої благодійності існує безліч. Працівнику компанії не треба когось агітувати, йти до керівника. Він може робити все у своєму кабінеті у перервах між роботою.

А можна сказати, що благодійність стала модною?

– Лише якщо говорити про неї, як можливість засвітитися, потрапити в піар поле. Але якщо людина робить комусь добро, то не важливо чи це для піару чи для душі, головне кінцевий результат.

Як правильно займатись благодійністю?

– Це має бути дуже конкретна допомога, чітко адресована і структурована. Наприклад, усі дарують цукерки дітям на Миколая, але мало хто усвідомлює, що потім у них можуть боліти животи. Допомагати треба по-іншому, більш глибоко. Ми з вашими працівниками якось возили подарунки на Миколая у Конотопський дитбудинок. Подзвонили туди, дізналися про кількість дітей, їх розміри одягу і взуття, що кому треба. Купили джинси, куртки, шапки, капці. На кожному пакунку було написане прізвище дитини. Вручали пакуночки особисто кожному, а не просто приїхали, звалили на купу коробки і поїхали.

Я весь час говорю, що благодійністю не можна займатися абияк, під акцію. Завжди намагаюсь відмовити людей, які кажуть: «О, давайте зберемо м’які іграшки з дому, завеземо дітям». Та їм же не можна м’яких іграшок, бо вони є джерелом інфекцій. Купіть краще м’яч, скакалку, те, що може бути корисним та розвивати дитину.

Людям просто бракує інформації з цього приводу.

– При нагоді я завжди подавала пропозиції у ЗМІ щодо розвитку благодійності. Але отримувала відповідь, що такі матеріали не є цікавими для широкої аудиторії. Дуже прикро.

То як правильно діяти, якщо я маю наприклад, 100 гривень і хочу комусь допомогти?

– На сайті Української біржі благодійності є багато проектів з конкретними адресатами, де все дуже детально розписано: куди і на що підуть ваші 100 гривень. Є багато інших структур, як, наприклад, Асоціація благодійників України, де вас можуть найкраще скерувати. Ми, власне, створювали цю асоціацію, щоб можна було координувати напрямки благодійної діяльності. Я завжди роблю моніторинг. Недавно до нас звернувся Світовий банк, який поновлював свою комп’ютерну базу і списував старі комп’ютери. Вони вже не підходили для дітей, але в будинок-інтернат для хворих дорослих якраз згодилися – їм хочеться навчитися хоча б чогось на комп’ютерах. Такі процеси потрібно координувати. Благодійність – це професійна діяльність.

Яка сфера зараз найбільше потребує допомоги?

– Будинки-інтернати для людей з фізичними та психічними хворобами. Там роботи – ні кінця, ні краю. Або хоспіси. Туди зайти неможливо, втрачаєш свідомість лише від одного запаху. Хворі живуть на пожертви добросердечних людей. Допомагати їм не так «престижно», як дітям, бо не така гарна «картинка», але ставлення до таких людей – це теж обличчя нашого суспільства.